Хто любить – той живе, – так-так: живе, не мертвий. Любов – це життя, а без неї нема справжнього життя; хто не любить – той у смерті перебуває каже Апостол (1Ів. 3,14). Всі ми знаємо, що Бог є любов (1Ів. 4,8); отже любити – це мати у собі Бога, ласку Божу. Людина котра любить, – вже на землі живе вічним життям, а смерть для неї є немов би переходом а не кінцем.
Отже, щоб осягнути життя вічне необхідно любити Бога і ближнього. Все просто – нічого складного і за Божою ласкою кожен може це робити і в результаті спасти свою душу.
Але цікаво, якщо з Богом все більш-менш зрозуміло, то хто мій ближній? – це питання складніше…
Із притчі про доброго самарянина дізнаємося, що нашим ближнім є той, хто поруч нас, той хто в потребі.
Чому священник і левіт (духовенство!) не допомогли напівмертвому чоловіку? З вище сказаного можна зрозуміти – бо не любили (по-справжньому). На жаль, такі ситуації трапляються і сьогодні, зокрема і серед клиру. А це означає, що не стан робить людину святою, а найперше внутрішнє розполеження щодо людяності. Не можна сказати, що Ісус хотів осоромити священство, Господь радше хотів показати велику різницю між реакцією людини, ЯКА МАЛА Б ДОПОМОГТИ і людини (в даному випадку самарянина, – а самаряни не спілкувалися і не дружили з юдеями, хоча вірили в одного Бога), ЯКА (на перший погляд) НЕ МАЛА Б ДОПОМОГТИ, але допомогла – змилосердилася над ближнім (Лк 10,33)…
Якщо чужинець (самарянин) проявив таку любов до ближнього, – то яку любов маємо проявляти ми християни до своїх ближніх і якщо цього не робимо – то вина тільки в нас, оправдань ніяких не може бути…
Одного разу, коли свята сестра Фаустина Ковальська хотіла молитися (в той момент вона перебувала в лікарні), то почула дзвінок у сусідній палаті, ввійшла зробила послугу важкохворому (Щ. 1029). І опісля сам Ісус їй сказав: що в той спосіб, вона принесла Йому більшу радість, ніж довго б молилась. Прислуга ближньому є вище навіть над молитву. – Свята відповіла: “Адже не Тобі, о мій Ісусе, я зробила послугу, а тому хворому. І промовив до мене Господь: Так, дочко Моя, що робиш ближньому – Мені робиш”.
Наш ближній – це сам Христос і якщо любимо Христа – то будемо любити і ближнього: Як хто скаже: Я Бога люблю, та ненавидить брата свого, той неправдомовець. Бо, хто не любить брата свого, якого бачить, як може він Бога любити, Якого не бачить? (1Ів 4,20)…
Нехай Різдвяний піст який розпочався стане для всіх нас засобом за допомогою якого будемо зростати у любові до Бога і у служінню в потребах ближнім. Амінь.
